ВИЗНАННЯ, ПІДТРИМКА, РОЗВИТОК:

РОЛЬ ФАНДРЕЙЗИНГУ У ФОРМУВАННІ АГРАРНИХ ФАХІВЦІВ

Новина про отримання стипендії для багатьох студентів стала моментом внутрішньої зупинки — коли можна видихнути й усвідомити, що докладені зусилля мають значення.
Юрій Калнауз, студент ХДАЕУ:
«Отримати стипендію проєкту «Агрокебети» для мене — це передусім визнання моєї праці. Це доказ того, що те, що я роблю, має сенс і що мої старання помітили не лише викладачі, а й ширша професійна спільнота.
Про те, що я став одним із найкращих студентів, дізнався через офіційне повідомлення від координаторів програми. Це був момент, який я точно запам’ятаю надовго, бо в умовах війни такі сигнали підтримки особливо важливі. Вони додають впевненості й внутрішньої стабільності».
Володимир Савченко, студент ТДАТУ:
«Для мене ця стипендія — це не просто фінансова підтримка. Це відчуття, що твою роботу бачать, цінують і вірять у тебе. Я дізнався про неї з дзвінка куратора — і це стало ідеальним завершенням виснажливого тижня. Я багато працював, десь глибоко всередині сподівався на успіх, але коли почув новину, все одно відчув справжній прилив емоцій. Наче хтось сказав: «Ми поруч. Продовжуй».»

Навіть сильні студенти не сприймають стипендію як щось «належне». Навпаки — конкуренція й різні умови навчання робили результат непередбачуваним.
Тетяна Гарасименко, студентка НУ «Чернігівська політехніка»:
«Хоча я свідомо докладала усіх зусиль, щоб відповідати високим критеріям відбору, і працювала на цей результат, стипендія стала надзвичайно приємним сюрпризом. Це був результат, на який я сподівалася, але в умовах високої конкуренції серед талановитих студентів з 12 університетів, успіх не був гарантований. Це відчуття, коли твою цілеспрямованість винагороджують, є безцінним».
Андрій Ярковий, студент СНУ ім. В. Даля:
«Стипендія стала для мене приємним і водночас несподіваним підтвердженням того, що я рухаюся правильним шляхом. Це своєрідний маркер якості твоєї роботи».

Для студентів війна — не абстрактний фон, а щоденна реальність, яка безпосередньо впливає на навчальний процес.
Юрій Калнауз, ХДАЕУ:
«Навчання під час війни — це постійні повітряні тривоги, зміни в розкладі, відключення світла та нестабільний інтернет. Усе це створює додатковий стрес і потребує постійної адаптації.
Водночас ці умови навчили мене бути більш організованим і відповідальним. Я почав цінувати час, планувати наперед і максимально ефективно використовувати кожну можливість для навчання».

Для студентів із прифронтових регіонів ці виклики ще гостріші.
Петро Майдебура, студент ХДАЕУ:
«Наше сімейне господарство перебуває у 20-кілометровій зоні від лінії зіткнення. Постійні дрони, артилерійські обстріли — це реальність, у якій ми живемо й працюємо. У таких умовах навчатися важко, але саме освіта дає відчуття, що ти не застряг у теперішньому, а рухаєшся вперед».
Тетяна Гарасименко, студентка НУ «Чернігівська політехніка»:
«Останній рік кардинально змінив реальність. Навчання та життя стали постійним балансуванням між академічними вимогами та непередбачуваністю війни. Значна частина навчання відбувається онлайн, що вимагає високої самодисципліни. Головний виклик — перебої зі світлом та інтернетом (через обстріли), які ускладнюють відвідування лекцій, виконання лабораторних робіт та роботу з великими масивами даних. Ми змушені були навчитися керувати часом, підлаштовуючись під графіки відключень. Постійна тривога та необхідність швидко реагувати на повітряні тривоги під час іспитів чи важливих лекцій. Зростання цін на все, при цьому фінансове становище моєї родини, як і багатьох українців, стало менш стабільним. Це підвищило потребу у пошуку підробітку, що, своєю чергою, забирало час від навчання.Стипендія дала мені дуже важливе «полегшення» фінансової свободи, особливо в контексті воєнних викликів».
Ангеліна Волощук, студентка НУБіП:
«Як студентка, що пережила окупацію і чий дім досі перебуває на окупованій території, моя навчальна і життєва реальність стикнулась з необхідністю планувати життя в умовах тотальної невизначеності. Найбільшою складністю стало те, що постала гостра необхідність опановувати стрес-менеджмент у найкоротші можливі терміни, щоб адаптовуватись до життя у сучасних реаліях. Стипендія дала відчуття стабільності і стала частиною моєї фінансової подушки безпеки».
Олег Ісічук, студент НУВП:
«За останній рік моя навчальна та життєва реальність відчутно змінилася. В умовах перебоїв зі зв’язком, світлом та іншими труднощами доводилося адаптовуватися до нестабільності та більше покладатися на самодисципліну. Головним викликом стало збереження робочого темпу й мотивації, а також вміння підтримувати баланс між навчанням і повсякденними обов’язками».

Студенти відкрито говорять: стипендія — це не про «більше», а про «достатньо», щоб вчитися.
Володимир Савченко, студент ТДАТУ:
«Завдяки стипендії я зміг придбати зарядну станцію. У періоди блекаутів це кардинально змінило мій навчальний процес — зменшився стрес і з’явилася впевненість, що я зможу вчасно виконувати завдання».
Тетяна Гарасименко, НУ «Чернігівська політехніка»:
«Я змогла забезпечити резервний інтернет, придбати павербанк і більше часу приділяти магістерській роботі, а не пошуку підробітку».
Марія Сиротіна, студентка СНУ ім. В. Даля:
«Завдяки стипендії я змогла пройти обстеження й вирішити проблеми зі здоров’ям, які приходилось відкладати. Тепер хоч трохи менше стресу».
Аліна Білоус, студентка НУ «Чернігівська політехніка»:
«Для мене це була можливість покрити витрати на оренду житла і не шукати додаткову роботу на шкоду навчанню».

Студенти чітко розуміють, чому участь бізнесу в освіті має значення.
Андрій Ярковий, СНУ ім. В. Даля:
«Я вважаю, що підтримка студентів — це інвестиція в майбутніх фахівців, які з часом можуть стати цінними співробітниками або партнерами для компаній».
Назар Аркуша, студент Білоцерківського національного аграрного університету:
«Фінансова підтримка знімає бар’єри й дозволяє студентам зосередитися на розвитку. У довгостроковій перспективі це вигідно і студентам, і бізнесу».

Попри всі труднощі, більшість студентів чітко бачать себе в агросекторі.
Євгенія Свистун, студентка ТДАТУ:
«Я хочу залишатися в агросекторі. Це сфера, де я бачу своє майбутнє та можливість бути корисною країні».
Олександр Теребус, НУБіП:
«Мене мотивує здорова амбіція бути професіоналом високого класу, а також відповідальність перед собою. Я розумію, що для відновлення економіки потрібні сильні експерти, і хочу бути одним із них. Бути серед найкращих — це тримати планку якості, яка потім стане стандартом у моїй роботі. Я планую залишатися в агро. Навчання в магістратурі та участь у проєкті тільки підтвердили, що це моє місце. Я бачу величезний потенціал у цій галузі й відчуваю, що саме тут зможу реалізувати свій потенціал на повну».