Поняття аграрного права як навчальної дисципліни, галузі законодавства і права

Розуміння базових теоретичних основ того, з чим ти працюєш – обов'язкова умова становлення кожного професіонала. В аграрній сфері є багато термінів, понять і визначень, які потрібно освоїти, щоб розуміти, як працює ця область і які правила вона диктує. Одне з основних понять – «аграрне право». Йому присвячено маса підручників, посібників, наукових праць і доповідей. А це все тому, що поняття є досить складним і специфічним, однак вимагає обізнаності від причетної до нього людини.

Аграрне право знаходиться в списку обов'язкових предметів в юридичних ВНЗ і на правознавчих факультетах. Воно розглядається як навчальна дисципліна, в програмному плані якої прописано систематизований виклад матеріалу, котрий розкриває зміст аграрного права як правової галузі. Цей предмет дає необхідний теоретичний базис в сфері правового регулювання аграрних відносин. Грубо кажучи, фахівці, які вивчають аграрне право в університеті, знають, як охороняти і захищати права суб'єктів сільськогосподарських відносин.

У більшості навчальних посібників навчальну дисципліну «Аграрне право» ділять на 3 частини:

1. Загальна частина – поєднання навчальних розділів, в яких розглядаються універсальні підстави правового регламентування аграрних відносин. У цій частині зазвичай вивчається історія становлення аграрного права, його специфіка в якості самостійної сфери законодавства, суб'єкти та об'єкти аграрного права, юридична відповідальність за недотримання норм аграрного законодавства, нюанси приватизації та оформлення паю на землю, специфіка державного координування роботи сільських господарств.

2. Особлива частина – комплекс розділів, які вивчають безпосередньо правове регулювання. В межах цього блоку студенти зазвичай вивчають, як будується господарська і виробнича діяльність сільськогосподарських суб'єктів, як контролюється безпека і якість певних видів с/г продукції, специфіку аграрних ринкових відносин, трудові зв'язки в цьому бізнесі, правове регламентування договірних взаємовідносин.

3. Спеціальна частина – блок, присвячений сучасному аграрному законодавству, прийнятому країнами ЄС.

Зазвичай в університетських стінах аграрне право розкривається ще й в науковому форматі. У цьому плані воно є цілою системою знань про однойменну правову галузь. Ця наука розкриває історію аграрного права (як воно з'явилося, розвивалося і нині функціонує), визначає особливості кожного етапу. Також в науковому плані детально вивчається, який характер має вплив аграрного права на реальні відносини учасників аграрного ринку. Комплексна система аграрного права, що розуміється в якості наукової сфери, проявляється як сукупність різних концепцій, гіпотез та ідей щодо способів вирішення проблемних моментів, які виникають в області правового регулювання аграрної сфери.

Говорити про аграрне право в законодавстві можна, як про самостійну нішу українського законодавства. У загальному вигляді це – комплекс правових актів, які регулюють аграрні правовідносини. Аграрне законодавство носить комплексний характер. Це означає, що воно задіює ціле об'єднання громадських відносин, які зачіпають і інші сфери права: земельне, цивільне, адміністративне, трудове, фінансове та інші. Водночас саме сільське господарство має характерну йому специфіку, обумовлену в основному незалежними від людей факторами (наприклад, погодні умови або природні ризики). Все це підводить до того, що аграрне право, як галузь законодавства – складна система, котра побудована на величезній кількості законів, підзаконних нормативно-правових актів і внутрішніх господарських локальних актах. Їх мета – забезпечити раціональне використання сільськогосподарських земель, організувати і вести різні сільськогосподарські галузі, регулювати систему охорони праці та здоров'я працівників аграрної сфери, стежити за технікою безпеки та санітарними умовами аграрного виробництва.

Звісно, основні засади, які регулюють діяльність усіх сільськогосподарських концернів, сформовані та зібрані в Конституції України – документі, який володіє вищою юридичною силою. Саме в Конституції відображені норми щодо господарської діяльності та аграрного виробництва. Права, свободи та обов'язки громадян (в нашому випадку працівників сільськогосподарської сфери) визначаються положеннями Конституції. Повну деталізацію вони отримують вже в нормах аграрного права.

Тепер ми підійшли до фінального, але мало не найбільш очевидного питання: якщо аграрне право – це право, то яким чином воно визначається і які особливості має у зв'язку з цим? Єдину відповідь на це питання сформулювати складно, адже, як ви пам'ятаєте, аграрне право ініціативно культивується в науковому плані, а значить постійно зазнає «атаки» визначаючих гіпотез. Хтось може нівелювати значення цього права, відводячи йому роль частини будь-якого іншого права, хтось навпаки – дає йому відокремлене і повноцінне значення.

Як би там не було на терені наукових суперечок, в більшості сучасних навчальних посібників ви знайдете таку думку: аграрне право – самостійна галузь права, яка сформувалася в 70-х роках минулого століття. На даний момент вона регулює відносини, які виникають між суб'єктами аграрного права. До таких суб'єктів відносять фермерські господарства, орендодавців сільськогосподарських земель, особисті селянські господарства, різні кооперативи. Відносини, які виникають між ними – це питання щодо виробництва, переробки та продажу сільськогосподарської продукції. Якість і кількість товару, що випускається, має значний вплив на продовольчу безпеку країни, а тому вимагає контролю.

У процесі свого розвитку аграрне право пройшло довгий шлях від сільського, колгоспного, сільськогосподарського права до аграрного в сучасному його розумінні. На даний момент воно є приватно-публічною сферою права. Тобто, аграрне право поєднало в собі інтереси держави, громадськості та окремих виробників сільськогосподарських товарів. Водночас пріоритетними є інтереси саме останньої категорії. На основі цього навколо аграрного права і розгортається маса дискусій щодо його місця в правовій системі України і його атрибутів.

У підсумку, які дві головні особливості аграрного права, як правової сфери, можна виділити? По-перше, це комплексність та інтегрованість механізму правового регулювання. Це означає, що аграрне право базується на загальних правових принципах і методах, але доповнює їх своїми специфічними принципами, які ґрунтуються на особливостях аграрних відносин. По-друге, аграрне право характеризується самодостатністю в плані можливості регулювання аграрних відносин. Тобто, аграрні норми не копіюють зміст норм з інших правових сфер (трудового, земельного чи іншого), а зосереджені саме на специфіці аграрних відносин.

У цій статті ми розглянули головну складність, яка виникає при першому знайомстві з поняттям аграрного права – специфіку його визначення. На даному етапі свого розвитку аграрне право постає як комплексна система, яка розкривається в трьох базових аспектах, які ми і розглядали в цьому матеріалі.

По-перше, аграрне право можна розуміти як конкретну навчальну дисципліну і правову науку. Це сфера, в якій люди вивчають аграрне законодавство, аграрно-правові норми і специфіку відповідних відносин. Також це сфера, що досліджує історію виникнення і розвитку цієї галузі права, її перспективи та особливості закордонного досвіду.

По-друге, аграрне право є самостійною сферою законодавства, котра безперервно змінюється. Практична діяльність на сільськогосподарському поприщі генерує постійну необхідність в новому законодавчому матеріалі.

По-третє, аграрне право – автономна і невід'ємна частина правового кодексу нашої країни. Це інструмент практичного координування виробничо-господарської праці аграріїв, їх різних взаємин (трудові, організаційні, договірні та інші), і в цілому їх правового статусу.

Під час лекційних занять магістерської програми «Агрокебети» ми обов'язково приділимо пильну увагу кожному з аспектів аграрного права.

Читайте інші наші статті за цим посиланням.