«А вам «самозванець» не потрібен…?» — як будувати кар'єру із синдромом самозванця

Знецінення своїх вмінь та досягнень — класичний прояв синдрому самозванця. Як правило у таких людей самооцінка та оцінка власних компетенцій нероздільні. Вони постійно відчувають тривогу та невпевненість у власних силах. Чим більше вони вивчають та дізнаються — тим більше переконуються в тому, що є некомпетентними. Нові здобутки та досягнення приносять або короткочасну радість, або одразу ж тривогу. Збільшення відповідальності — це не нові можливості, а загроза викриття професійної неспроможності. Науковий підхід пояснює цю проблему як таку, що закладена у нас природою, тобто це не є психічним розладом. Наприклад, професор у сфері нейро- та соціальної психології Кей ван ден Бос у своїй книзі «Створюючи сенс життя» стверджує, що такою невпевненістю наш мозок відповідає на стрес та почуття «особистої невизначеності». Мозку дискомфортно стикатися з невідомим, оскільки у нього ще немає готового варіанту нейронних реакцій. Тобто основна причина стану — відсутність досвіду, до якого додаються вже супутні фактори. Сьогодні найчастіше синдром самозванця проявляється саме у мілленіалів та зумерів, які звикли, що відповідь на будь-яке запитання можна легко знайти на просторах мережі Інтернет. Проте з особистою невизначеністю так легко не впоратися.


Зустрічаються такі види синдрому самозванця:

• при якому людина вважає, що вона не та, за кого себе видає, і боїться, що її «некомпетентність» розкриють;
  
• при якому людина впевнена, що те, що вона робить, до снаги будь-кому, тож нічого особливого з себе як професіонал вона не становить.
  
  

Синдром самозванця можна вважати нормальним психологічним механізмом, який хоч раз у житті проявляється у будь-якої людини. Але такий затяжний стан може призвести й до тривожних чи депресивних станів.

В нормі синдром самозванця може траплятися у будь-кого, хто робить нові кроки в професійному напрямку. Тобто людина чомусь навчається, професійно зростає, опановує нові напрями. Коли вона в собі сумнівається, то починає пропрацьовувати свої слабкі сторони та покращувати сильні, щоб більше не сумніватися. Таким чином з'являються хороші можливості для професійного зростання.

Там, де стабільна людина бачить шанс на розвиток, синдром самозванця часто не дає зробити важливий крок. Найпростіше підчепити синдром самозванця можна саме на початку кар'єрного шляху. Якщо цього не помітити і не вирішити, то існує ризик, що внутрішній самозванець критикуватиме вашу роботу ще довго. Саме тому важливо ідентифікувати проблему вчасно.


Так, дизайнер Тобіас ван Шнайдер, співзасновник Semplice і колишній арт-директор Spotify каже: «Я відчував себе самозванцем, коли починав у дизайні, але думав, що це пройде, як тільки отримаю більше досвіду. Але проблема в тому, що чим більш «успішним» ти стаєш, тим більше це змушує відчувати себе самозванцем. Ставки підвищуються, все більше людей дивляться на тебе, а ще в оточенні з'являються ті, кому просто не подобається бачити твій успіх».

Самозванець часто переживає з приводу того, що його колеги та керівник очікують від нього більшого, ніж він може зробити. Страх невдачі та помилки впливають на його загальну продуктивність. Недооцінка власних навичок і здібностей змушує «самозванця» заперечувати свою цінність. Через це така людина схильна уникати підвищення, оскільки не вірить, що заслуговує на це.

У людини із синдромом самозванця обов'язково виникають думки про те, що їй необхідно задовольнятися меншим та не претендувати на більше, адже у світі є значно талановитіші та компетентніші фахівці. Ініціативність у «самозванців» приборкана та захована за сімома замками, оскільки вони завчасно переконані у нежиттєздатності своїх ідей. Такі люди не звільняються з роботи, де їм відверто погано, адже їх більше ніхто не погодиться найняти, а рідні та близькі взагалі не зрозуміють. Більше того, робота, яка вдаватиметься легко та приноситиме радість буде змушувати думати про те, що їм платять ні за що, адже праця обов'язково повинна бути важкою та складною. Людина із синдромом самозванця постійно живе у самостійно збудованих рамках та обмеженнях, які не мають нічого спільного з реальністю.

«Самозванець» має великі складності в адекватній оцінці своєї роботи та можливостей. Через це він або бере на себе надто багато роботи, з кількістю якої не може впоратися, або, навпаки, відмовляється від проєктів, в яких міг би добре себе проявити. У результаті він втрачає повагу колег, бо підводить інших, не встигаючи виконувати обіцяне вчасно та якісно, що знову посилює синдром. Відбувається вигорання.

Внутрішній страх та тривога проявляються назовні як відчуженість та небажання взаємодіяти. Про таких працівників часом можуть сказати, що вони взагалі не зацікавлені у своїй роботі. Звичний сценарій поведінки «самозванця» — зайняти пасивну позицію спостерігача, уникаючи змін у підходах до роботи та прийнятті викликів.

Зрештою синдром самозванця паралізує дії, гальмує творчий процес та не дає братися за роботу, для якої, як здається, бракує навичок. Усе це нагадує ситуацію, коли ти обізнаний в теорії, але на практиці спробувати не ризикуєш.

Складність у пошуку роботи для «самозванця» полягає в тому, що він завжди недостатньо компетентний для того, щоб піти зі старої роботи та знайти нову, відгукнутись на вакансію, яку переглядає вже другий тиждень поспіль або замахнутися на більше. Невпевненість у своїх силах — це звичне явище, коли ми потрапляємо на нову роботу чи проєкт. Як правило, думка самозванця про свої сили нижча, ніж в оточуючих. Тож що робити з хибними установками розповідаємо далі.


Не очікуйте від першої роботи нічого.
Не варто покладати великих надій на першу роботу і ставитися до неї, як місця на все життя. Це ваша відправна точка, з якої ви обратимете куди будете рухатися далі.


Користуйтеся правом на недосконалість.
Не шукайте вакансію, яка буде підходити вашим навичкам та вмінням на всі 100%. Знайдіть ті, яким ви відповідатимете на 70%, а все решта буде зоною вашого розвитку. Опис вакансії — це ідеальне бачення роботодавця. А як нам відомо, ідеали існують для того, щоб до них прагнути, нехай навіть і в процесі роботи.


Відступати — нормально.
Якщо ви вже працюєте, але те місце вас не влаштовує чи обмежує ріст — не бійтеся його покинути. Компанія не закриється, якщо ви звільнитеся. Нам нав'язали думку, що відступають ненадійні чи слабкі люди. Однак відступити — означає адекватно оцінити ситуацію і зрозуміти, чи мають сенс усі ті дії, що пов'язані з нею. Не все можна зробити ідеально з першого разу. Часом крок назад роблять для того, щоб набрати швидкості, а не покинути змагання.


Не чекайте, що вас оцінять — показуйте свою цінність самі.
Якщо ви все ще очікуєте, що ваші титанічні зусилля помітять,то поспішаємо вас розчарувати — усе це сприймуть як належне. Для того, щоб вас високо оцінили, необхідно акцентувати увагу на важливості та якості вашої роботи чи ідеї. Наприклад, якщо творець стартапу не вірить в свій проєкт та презентує його як щось посереднє, то чи зацікавиться ним бодай хтось? Ніхто не буде сприймати вас як хорошого спеціаліста, якщо ви позиціонуватимете себе як «нічого особливого», «як всі». Говоріть про свої переваги, досягнення, вміння та навички впевнено. Заявляйте про себе навіть через силу.


Ставтеся до процесу найму, як до комерційної пропозиції.
Коли кандидат виходить на ринок праці, то фактично починає продавати свій «товар» — знання, навички та досвід. Саме тому варто адекватно проаналізувати цей товар, його якість, родзинку та обгортку. Якщо ваш товар не продається, то варто подумати над тим, чи це він виглядає непривабливо, чи ви його пропонуєте не в тому місці.


Не кажіть одразу так.
Цілком можливо, що вам запропонують справді вигідну роботу. Через ефект несподіванки та ейфорію ви можете необдумано погодитися на недостатньо вивчені умови. Внутрішній самозванець наштовхує на думки про те, що необхідно скоріш погоджуватися на пропозицію, поки роботодавець вас не викрив. Ваше завдання не слухати його, а взяти паузу, щоб тверезо оцінити ситуацію та вникнути у всі нюанси. Це цілком нормальна і правильна тактика поведінки у процесі найму як зі сторони роботодавця, так і кандидата.

Автор книги Talent Тайлер Коуен вважає, що для ейчарів кандидат з синдром самозванця — це справжня знахідка. Він рекомендує фахівцям з найму звертати більше уваги на людей, у яких постійне прагнення бути кращим закладено на рівні біохімічних реакцій мозку.

Як ми вже говорили раніше, кандидат із синдромом самозванця постійно недооцінює свої навички та досягнення, а тому схильний занижувати свої ціну на ринку праці. Разом з тим, синдром самозванця в більшій мірі притаманний саме талановитим і творчим людям, які справді щось вміють. Давайте міркувати логічно, якщо у працівника немає уявлень і розуміння про високі стандарти, тоді як він може вважати, що не відповідає їм? Як правило, «самозванці» існують в парі з «відмінниками», через що дуже старанні та постійно прагнуть розвиватися, бо вважають, що відстають від інших. Вони схильні до трудоголізму, повної самовіддачі та перевиконання плану, адже потребують похвали від керівництва та колег. Ще одна сильна риса таких людей — краща здатність до аналізу та прогнозування наслідків. Через свою невпевненість вони схильні вивчати більше даних для ухвалення рішень. Такий співробітник з більшою вірогідністю за інших кинеться на допомогу колегам чи стажеру, адже добре розуміє почуття людей, що не впевнені у своїх діях.

Таким чином роботодавець отримує людину, яка готова працювати більше, тягнути на собі безліч задач і все це за нижчу зарплатню та без лавр визнання. Тому кандидатам з синдромом самозванця варто змістити фокус уваги з «та кому я ще потрібен» на «де вони ще такого знайдуть».

Загалом синдром самозванця схожий з трясовиною: якщо застряг, то вибратися складно. Потрібна велика усвідомленість, щоб побачити свою проблему, прийняти її та почати вирішувати. В якийсь момент варто звернутися до фахівця, але для початку можна спробувати впоратися самостійно. Лілія Перція, консультантка у сфері психічного і фізичного здоров'я, послугами якої користуються такі компанії як: Vodafone, Альфа-Банк, Сінево, Philip Morris, BAT, ІНТАЛЄВ, дає декілька порад у боротьбі з синдромом самозванця:

• по-перше, варто спокійніше ставитися до власної результативності, бути добрішим до себе, а також до інших;
  
• по-друге, не варто знецінювати свою освіту, вчителів та вже здобуті результати, адже це основа вашого професійного шляху і його сприйняття вами;
  
• по-третє, варто усвідомлювати, що якщо ваші досягнення відзначають чи навіть фінансово винагороджують, то, ймовірно, це не просто так. Згадайте, як часто люди схильні оцінювати людей вище, ніж є насправді. Ось і ми не згадуємо;
  
• відзначайте свої успіхи навмисно та свідомо. Виділяйте цей етап з низки буднів;
  
• якщо ви шукаєте особливу підтримку від інших — це часто означає, що ви не отримали її в дитинстві. Але сьогодні ви дорослі та самодостатні, а тому можете дати її собі самостійно;
  
• цінуйте своє почуття невдоволення, адже в розумних дозах воно не дасть впасти у себелюбство та застій.
  
  

Також фахівці рекомендують:

• перестати порівнювати себе з іншими. Хтось інший може бути сильнішим в одному, але явно слабшим в іншому. Це нормально і це дозволено вам також. Один раз запишіть те, що ви вважаєте своїми слабкостями, і продумайте, як пропрацювати ці сторони. Далі можете перейти до дій, переймаючи досвід у колег, якщо ви вже працюєте, але не займайтеся порівнянням. Поки буде порівняння, синдром самозванця буде процвітати;
  
• випишіть свої сильні сторони та розмістіть там, де ви зможете часто їх бачити. Якщо все геть погано — запитайте про них в авторитетних для вас людей;
  
• згадайте та запишіть 2-4 події, де ви відчували себе переможцем чи успішним, навіть якщо вони з дитинства. Поміркуйте, які якості допомогли досягти цього. Часом ми просто забуваємо про свої можливості. Це допоможе знизити тривожність та впоратися зі страхом помилки;
  
• згадайте всі реалізовані професійні проєкти, здобуті навички, цікаві рішення робочих завдань, перегляньте свої презентації, документи, дипломну роботу. Так — це ваші реальні здобутки, а не фантазії. Такий огляд допоможе протистояти суб'єктивним «аргументам», які підсовує синдром;
  
• занотовуйте свої маленькі досягнення. Робіть це ввечері кожного дня і згодом ви помітите, що їх справді багато. Наприкінці року такий журнал стане крутим інструментом у боротьбі з невпевненістю.
  

Довідково:

«АгрокебетиPRO: навчання, менторство, працевлаштування та підприємництво» — спільний проєкт освітньої програми «Агрокебети» та асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», який реалізується за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка України». Мета ініціативи допомогти молодим спеціалістам знайти своє місце в агро, розвинути потенціал, здобути професійний досвід та удосконалити наявні навики. Сприяти охочим та зацікавленим аграріям у кар'єрному розвитку та підтримці постраждалому бізнесу.