Робота учасника №12 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

Державна регуляторна політика в аграрній сфері економіки України зараз
розробляється без чіткої орієнтації на досягнення стратегічних цілей. Зусилля спрямовуються на одночасне вирішення майже усіх проблем, що нагромадились, без виділення головних. В умовах обмежених ресурсів, реалізувати таку політику вкрай складно. Це поєднується із науковими рекомендаціями щодо удосконалення даної політики, які сформовані з урахуванням світового досвіду без належного аналізу стану вітчизняного сільського господарства та тенденцій і закономірностей його розвитку.

Застосування програмно-цільових підходів до розробки регуляторної політики дозволяє вирішувати найактуальніші проблеми з узгодженням необхідних коштів, визначенням виконавців і термінів виконання. Побудова ієрархії проміжних цілей, спрямованих на приближення стану сільського господарства, близького до очікуваного може базуватись на визначені його стратегічної моделі, попередньому вирішенні тих проблем, які є висхідними для вирішення проблем вищого рівня.
Для пришвидшення економічного зростання країни слід відкрити ринок землі за рахунок збільшення інвестицій та підвищення продуктивності. Відкриття ринку має бути з мінімальними обмеженнями попиту та пропозиції. Єдиним обґрунтованим обмеженням має бути обмеження на концентрацію земель в одних руках.
З огляду на прогнозований позитивний ефект, а також міжнародні зобов'язання, які взяла на себе Україна, доцільність запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення не викликає сумнівів. Однак таке нововведення має здійснюватися послідовно та зважено, з попереднім аналізом неприйнятних ризиків і вжиттям превентивних заходів щодо недопущення відчуження земель за ціною, нижчою їх справедливої вартості, неконтрольованого перерозподілу ринку землі та правової невизначеності.

Перспективами для України на світовому ринку є поглиблення співпраці з
іноземними країнами, підвищення привабливості регіону, розширення асортименту послуг.

Доцільно надалі нарощувати регіональний експорт послуг, надавати пріоритет розвитку тим сегментам ринку послуг, які мають вплив на процес формування конкурентоспроможної економіки: ІТ-індустрія, послуги аутсорсингу, ділові послуги, послуги із наукових досліджень та розробок.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України для забезпечення економічного зростання зовнішньоторговельна політика держави має бути спрямованою на: активізацію зовнішньої торгівлі загалом; реалізацію наявних і потенційних конкурентних порівняльних переваг (насамперед інноваційних) України на зовнішньому ринку. Потрібно вибрати ті з них, які вже певною мірою забезпечені ресурсами і можуть дати за умови їхньої орієнтації на зовнішні ринки найбільший ефект; всіляке заохочення зростання високотехнологічного імпорту (машин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення технологічного розриву з промислово розвиненими країнами; поліпшення завдяки дії зовнішніх чинників структури суспільного відтворення в Україні.

Існуючий в країні механізм державної підтримки не відповідає в повній мірі вимогам світових організацій і потребують перегляду основні принципи його формування.
Ефективність державної підтримки залишається низькою, тоді як її обсяги постійно зростають. На перспективу слід відмовитись від застосування підтримки неефективного господарювання та технічно відсталого виробництва. Першочергово фінансувати слід ті програми, де може бути отримано ефект у короткостроковій перспективі.

В умовах процесу децентралізації влади в Україні виникають нові можливості розвитку сільських територій. Перспективи місцевого розвитку, відтворення соціальної сфери, боротьба з бідністю, підвищення рівня життя сільського населення, відновлення закладів культури, охорони здоров'я тощо виступають основним мотиваційним чинником децентралізації для територіальних громад. В умовах децентралізації влади органи місцевого самоврядування мають потенціал функціонувати ефективніше, ніж центральні органи.

Територіальні громади можуть регулювати процес нагромадження коштів, надання відповідних послуг, базуючись на коротко- і довгостроковому плануванні. Розширення повноважень органів місцевого самоврядування різних рівнів має здійснюватися так, щоб, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадян, а з іншого, щоб органи влади володіли організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами для забезпечення достатнього рівня життя на сільських територіях, необхідного обсягу та якості послуг, які надаються населенню відповідно до загальнодержавних соціальних стандартів.