Робота учасника №14 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

Сільське господарство є однією з найважливіших галузей народного господарства України. Дана галузь займає вагому частку у ВВП країни та пропонує робочі місця майже трьом мільйонам українцям. Тому зважена, добре прорахована аграрна політика конче необхідна українцям та українській економіці.

Тому пропонуємо власне бачення розвитку сільського господарства України в середньостроковій перспективі та суб'єктивну думку стосовно сучасної аграрної політики.

Перше на що хотілось би звернути увагу, це на ціль аграрної політики. Будь-яке планування, реалізація політики починається з визначення стратегічної мети, тобто результату, якого бажаємо досягти за певний проміжок часу. На сьогоднішній день урядом не виконуються поставлені цілі в сільськогосподарській сфері та й в економіці загалом.

Поставлення цілі, тобто стратегічної мети, дає можливість зрозуміти у якому напрямку рухається аграрний сектор. Тільки визначивши стратегічну мету, можна переходити до тактичних планів та дій, які б не суперечили цілі. Через відсутність стратегічної мети аграрна політика сьогодні є досить ситуативна та хаотична, спрямована на вирішення окремих часткових проблем. Така політика не може бути ефективною.

Враховуючи сьогоднішній стан економіки, я вважаю, що середньостроковою метою може бути: підвищення ефективності сільського господарства та збільшення частки переробної продукції.

Незважаючи на зростання обсягів торгівлі України з ЄС, частка торгівлі продукцією аграрного сектору з Україною в загальному зовнішньоторговельному обороті країн ЄС залишається вкрай незначною. Основними продуктами українського експорту, залишаються зернові та олійні культури. Тому актуальним питанням і стратегічною метою є збільшення експорту переробної продукції. Збільшення частки переробної продукції, тобто продукції з високою доданою вартістю, змусить шукати нові ринки збуту, адже Європейський Союз зацікавлений в купівлі сировини, і не допустить загрози для власної переробної промисловості. Такі заходи дадуть змогу втратити статус сировинної країни.

Різка переорієнтація зовнішньої торгівлі України на західні ринки значно вплинула на розвиток сільського господарства. З одного боку, розширились потенційні можливості у напряму збільшення зовнішньоторговельного обороту, а з іншого – ведуть до підвищений рівня конкуренції, нових процедурних бар'єрів, високих вимог до якості.

Основними заходами для посилення позицій продукції вітчизняної аграрної продукції на зовнішніх ринках є розвиток збутової інфраструктури, державна підтримка та розширення джерел фінансування, вдосконалення цінових відносин, врегулювання земельних відносин.

Регуляторна політика в АПК обов'язково має підпорядковуватись стратегічним цілям аграрної політики та політики країни в цілому.

На сьогоднішній день регуляторна аграрна політика схильна до збільшення обсягів прямої фінансової підтримки та державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. На мою думку, державне регулювання цін є досить неефективним, через складну адаптацію до них. При ситуації, коли ціни мінливі, значно виграють великі за розмірами суб'єкти господарювання, які орієнтуються на зовнішні ринки, де ціни стабільніші. Такі проблеми можуть вирішуватись формуванням й удосконаленням організаційної побудови ринку, а також створенням саморегульованих ринкових систем.

Значний вплив на регуляторну політику держави у сфері АПК справляє також конкуренція агровиробників на міжнародному ринку. Відповідно, зусилля держави повинні концентруватися на забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності продукції.

Державна підтримка має спрямовуватись в більшій мірі на малі та середні аграрні підприємства, на фермерські господарства та забезпечувати регуляторну діяльність балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави. Окремо варто створити програму для підтримки тваринництва. Державна фінансова підтримка включає: часткову компенсацію вартості насіння; часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки та обладнання (українського виробника); здешевлені кредити; дотаційні виплати; субсидіювання на 1 га новоствореним підприємствам.

З державною підтримкою тісно пов'язаний розвиток сільських територій, які сьогодні фактично занепадають. Держава має спонукати до розвитку сільських територій шляхом повного відновлення інфраструктури в сільській місцевості (відбудова дитячих садочків, шкіл, сільських клубів, доріг) та до створення сприятливого підприємницького клімату в сільській місцевості. Все це дасть змогу підприємництву на селі розвиватись, а відповідно, і покращиться зайнятість. Це значно зменшить відтік молоді з сільських територій, адже основна причина виїзду молодих людей з сіл – це відсутність роботи.

Моє бачення розвитку сільських територій базується на процесі освоєння та розвитку сіл у Радянському Союзі, коли держава надавала привілеї сільським жителям задля розбудови та розвитку.

Також до державної підтримки, вважаю, необхідним віднести розвиток наукового сектору. Поєднання наукової, навчальної та виробничої сфери у вищих навчальних закладах, запровадження дуальної освіти, сприятиме поєднанню теоретичних та практичних навичок, що збільшить кількість кваліфікованих спеціалістів в аграрному секторі, а державне замовлення – збільшить їх кількість.

З 1991 року Україна розпочала одну з найдовших земельних реформ у новітній історії. В рамках реформи у приватну власність перейшло 31,5 млн га земель, було надано майже 7 млн нових земельних ділянок, почала формуватися інфраструктура ринку землі. Однак реформа залишається незавершеною, оскільки обмеження продажу близько 41 млн га порушує конституційні права 7 млн приватних власників земельних ділянок, обмежує доступ до фінансування, зростання продуктивності праці та податкових надходжень у сільській місцевості.

Дана реформа буде спрямована на підвищення продуктивності використання земель; забезпечення рівного захисту прав та рівного доступу до ринку землі, необхідних фінансових ресурсів для всіх власників землі та землекористувачів; більш раціональне (менш виснажливе) використання земель та стійкість до змін клімату; підвищення прозорості використання землі, доступу до інформації та запобігання корупції.

Для досягнення зазначених цілей пріоритетними заходами земельної реформи в Україні на 2020-2025 роки будуть відкриття ринку сільськогосподарських земель та реструктуризація державного кадастру

Скасування мораторію дозволить відновити майнові права власників земель, знизити ризики інвестицій у сільське господарство та забезпечити ефективність розподілу, інвестиції та підвищення продуктивності праці. Безпечний ринок землі також стимулюватиме надходження інвестиції. Офіційний ринок замінить існуючий неформальний ринок, що також зменшить корупцію. Однак для досягнення цих цілей ринок землі повинен враховувати деякі моменти: 1) потенційне перевищення пропозиції над попитом, оскільки власники протягом 18 років не могли розпоряджатися своєю власністю; 2) нерівність у доступі до фінансів та ризик монополізації власності на землю.

Наразі Закон про земельний кадастр та Постанова про Державний геокадастр містять численні конфлікти інтересів, які є джерелом корупції (незалежно від того, які люди керуватимуть цими організаціями) та зменшують стимули до впровадження земельної реформи. Основною проблемою геокадастру є монополія на доступ та асиметрична інформація про стан та характеристики зареєстрованих земельних ділянок та територій. Ця проблема може бути вирішена тільки тоді, коли буде забезпечений відкритий доступ до кадастрової інформації для багатьох ділянок та територій, при цьому буде надано захист особистої та конфіденційної інформації для всіх категорій користувачів. Цей крок може бути доповнений створенням інфраструктури для накопичення, доступу та обробки геопросторових даних.