Робота учасника №16 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

В Україні склалася цікава ситуація розвитку в аграрному секторі — хтось вже користується досягненнями технічної революції 4.0, а у декого ще коні в полі працюють, тому в цілому досить складно задовольнити потреби та запити всіх зацікавлених сторін. Для себе я бачу такий розподіл зацікавлених сторін в агро:
1. Держава.
2. Агробізнес, який поділяється на:
- агрохолдинги та ТОВ (земельний банк > 10 000 га) ~ 35,4% від загальної площі;
- господарські товариства — ПАТ, ТОВ, ПП (зем.банк 1 000 — 10 000 га) ~42,2%;
- фермерські господарства та одноосібники (до 1000 га) ~22,4%.
3. Власники земельних ділянок.
4. Споживачі виробленої продукції:
- внутрішній ринок;
- продажі за кордон (експорт).
5. Сільське населення.
Напрямки розвитку аграрного сектору краще розглядати для кожної зацікавлених сторін окремо, але в об'ємі тексту в обсязі 2-х сторінок на жаль це складно повноцінно зробити.

1. Земельна реформа.
Беззаперечно потрібно зняття мораторію, від цього виграють всі зацікавлені сторони, але треба доповнювати закон No 2178-10 щонайменьше так, щоб:
- землі, які залишаються у державній власності, дозволити продавати. Землі державних підприємств, академії наук, тощо використовуються не для наповнення бюджету, а для збагачення фізичних осіб, які мають доступ до розпорядження ними.
- стимулювати залучення іноземного капіталу.

2. Регуляторна політика.
Щодо регуляторної політики, то найважливішим вважаю, щоб вона відповідала таким
принципам:
- незмінюваність протягом певного періоду (наприклад, хоча б 5-7 років);
- доцільність проведення регуляторної політики;
- прозорість для всіх учасників аграрного сектору.

Основні питання, які повинна забезпечувати регуляторна політика:
1. Якість та безпечність продуктів харчування.
2. Захист права власності на землю та регулювання земельних відносин.
3. Скорочення зайвих ліцензій, дозволів, тощо для агробізнесу.
4. Спрощення взаємодії між виробниками с.г. продукції та державою.
5. Відстеження екологічних питань (екосистема загалом, зміна клімату, стан ґрунту, водні ресурси).

3. Міжнародна торгівля.
Перш за все треба визначитися зі стратегією країни на міжнародних ринках — ми продаємо сировину чи готову продукцію?
Вже зараз в нас гарно вдається продавати сировину, то ж, якщо буде прийнята така стратегія, то треба нарощувати обсяги виробництва та збільшувати кількість продукції для продажу. В цьому випадку більш конкурентно здатними є великі с.г. підприємства, які пройшли етап становлення та систематизації. В них вже є налагоджені зв'язки, побудовані логістичні маршрути, побудовані системи зберігання, тощо. Невеликі фермерські господарства та одноосібники просто не зможуть
конкурувати з холдингами. Але в разі вибору такої стратегії в них є можливість для об'єднання своїх зусиль, наприклад, в кооперативи чи співробітництво з великими компаніями за програмами, які, наприклад, пропонує Кернел (Open Agribusiness) чи Агропросперіс, щоб мати доступ до міжнародних ринків та змогу продавати свою продукцію за вищою ціною.
Для більш плідного розвитку такої стратегії потрібно буде попрацювати над пошуком нових ринків, щоб диверсифікувати ризики та можливо подумати над розширенням асортименту продукції.
З іншого боку привабливою виглядає стратегія експорту готової продукції з високою доданою вартістю або органічної продукції. Але на мою думку ми можемо отримати деякі перешкоди з боку СОТ чи ФАО, бо навряд чи у світі потрібні нові конкуренти. То ж при виборі такої стратегії треба шукати таку продукцію, якої зараз недостатньо на світовому ринку, наприклад, корми для тварин, виробництво амінокислот, виробництво замінника цукру з кукурудзи, виробництво ягідних концентратів, тощо.
Для невеликих с.г. підприємств є можливість зайнятися виробництвом якісної продукції в межах країни, щоб зменшити частку імпорту с.г. продукції. Зрозуміло, що не всі товари ми зможемо виробляти всередині країні, але при введених квотах на імпорт, можна почати розвивати ринок фруктів, овочів, м'яса. А також задовольняти потреби споживачів у якісній органічній продукції.

4. Державна підтримка.
На мою думку, немає особливої потреби в підтримці с.г. виробників, бо цей бізнес достатньо рентабельний сам по собі. Зараз є потреба в кредитуванні невеликих підприємств за низькими кредитними ставками, але якщо це робити з боку держави, то такий підхід буде нерівноцінним.
Тому краще взагалі скасувати будь-яку державну підтримку, дотації чи субсидії, щоб не створювати нерівноцінні умови. Вибір такої стратегії буде стимулювати виробників шукати можливості розвитку і підвищення ефективності виробництва.
В аграрній політиці України не вистачає якісних агрополітичних рішень. Для цього потрібно побувати канали зв'язку бізнесу з держаними органами.

5. Розвиток сільських територій.
Скоріш за все, ті люди, які зараз проживають на сільських територіях, не в змозі будуть забезпечувати їх розвиток в майбутньому. То ж треба робити ставку на те, щоб повернути молодь з великих міст в село. Щоб їх повернення було швидшим, треба забезпечити комфортні та безпечні умови проживання і як мінімум дві речі: якісна транспортна мережа та високошвидкісний інтернет і мобільний зв'язок всюди.
Світ все ж таки рухається в онлайн, особливо це яскраво проявилося з COVID2019. Стало зрозуміло, що немає такої потреби залишатися в великих містах, можна було б спокійно жити в селі, але для цього треба задовольнити комфортне та безпечне життя в селі та можливість, у разі потреби, швидко дістатися до великого міста, щоб наприклад, розважитися чи отримати якісну медичну допомогу.

Також, зараз, дуже гостро, стоїть питання освіти. Від шкільної освіти до вищої. Як на мене, то немає потреби концентрувати заклади освіти у великих містах. Наприклад, ті ж самі сільськогосподарські ВНЗ. Адже який сенс навчатися в столиці і звикати до певних умов життя, щоб потім їхати в село, де таких умов не буде і отримувати стрес, звикаючи до нових умов? Можна було б одночасно поєднувати навчання і практику в селі, а частину предметів вивчати онлайн.
Ще як варіант — розвиток підприємництва на селі. Є ряд послуг, які можна надавати віддалено, наприклад, ремонт одягу, телефонів, виготовлення побутових товарів, навіть виготовлення якісних продуктів харчування (творог, масло, сир). Тож можна створювати умови для ведення такого підприємництва в селі — знижені податки, реклама, доставка (тут навіть Укрпошту можна приєднати, в них зараз є пілотні проєкти, коли замість відділень, в село приїжджають кур'єри, а от назад вони повертаються пустими, то значить з села можна було б відправляти все що потрібно). Також є можливість розвитку сільських територій за допомогою створення родових поселень, екопоселень, тощо. Зараз досить розповсюджена тема розвитку себе, пошуку свого призначення, то ж однодумці могли б об'єднуватися і будувати свої поселення, там же і створювати свою інфраструктуру.

І нікуди без зеленого туризму. Цікава тема, є можливості для розвитку в Україні, але знову ж таки, скоріше за все, цим будуть займатися ті, що має підприємницький нахил, сучасні жителі сіл на це не зовсім здатні.