Робота учасника №17 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

Можна сміливо говорити, що сільськогосподарська земля (окрім людського потенціалу) для України є найголовнішим активом. Майже 28 млн га українських черноземів — це №1 у Європі та №4 у світі (8,7% світових запасів). Щоб використати цей потенціал і забезпечити сталий розвиток сільського господарства, ще наприкінці 1990 року почала проводитися земельна реформа. Погодьтеся, що вже багато чого зроблено. Разом із цим, сільське господарство України швидко освоїло нові ринки. Але ще чимало чого слід зробити. Коли вдасться успішно завершити земельну реформу, яка триває вже 27 років, вірю, що досягнення українського АПК стануть набагато кращими. До того ж, виникла нова політична реальність, де запровадження ринку землі за влучним визначенням Отто фон Бісмарка, є мистецтвом можливого. Так, 31.03.2020 р. Верховна рада України прийняла у другому читанні законопроект №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», який повинен розпочати свою дію 01.07.2021 р.

Зважаючи на природо-ресурсний потенціал, постійне зростання світового попиту, дешеву робочу силу та близькість до потенційних ринків збуту, українські виробники сільськогосподарської продукції є конкурентними на світовому ринку.

Але, подальший розвиток агросектору в Україні можливий за умови ефективного інвестування в інфраструктурний розвиток, нові технології обробки землі, підвищення продуктивності та зняття регуляторних обмежень, який повинен відбутися на умовах повноцінного та доречного земельного ринку.

На мій погляд, земельна реформа в аспекті відкриття ринку землі повинна відбутись і це неминуча подія, але при цьому слід врахувати безліч факторів та питань, що значно вплинуть на майбутнє нашої країни. Зокрема, це встановлення реальних обмежень щодо купівлі земель с.-г. призначення однією фізичною чи юридичною особою, що унеможливить існування монополістичних поглядів у земельній сфері. По-друге, залишення без змін прав іноземців та осіб без громадянства щодо української землі, в тому числі земель с.-г. призначення, адже ми повинні з вами пам'ятати, що земля – це національне багатство і головний капітал українського народу, які на мою думку, ми повинні зберегти для майбутніх поколінь. Як ми потім будемо вирішувати земельні питання, через 15-20 років, коли українській промисловості так потрібна буде земля, яка, через введення недопрацьованого законопроекту опиниться в руках іноземних громадян? Сподіваюсь, нинішня влада перегляне законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» та внесене деякі корективи стосовно прав іноземців та осіб без громадянства.

Земельна реформа не мораторієм єдиним характеризується, а тому необхідно й рішуче протидіяти рейдерству. Доки існує можливість безкарно провести рейдерські захоплення, доти не буде припливу серйозних інвестицій в сільське господарство і сталого розвитку цих територій. Було б доцільно проаналізувати різні схеми рейдерських атак і успішність скарг від жертв рейдерських атак. Тому, необхідно на законодавчому рівні зупинити рейдерство, заснувати реальні антирейдерські комісії. Водночас, без реформи правоохоронних органів та комплексної реформи судової справи тут не обійтися.

Безумовно, необхідно зняти всі «корупційні складові» в земельному законодавстві, щоби закрити доступ до наживи чиновникам у сфері управління земельними відносинами на центральному та місцевих рівнях і загалом підвищити ефективність управління земельними відносинами. Передусім було б потрібно і ще раз переглянути всю наявну систему державної реєстрації прав власності та інших речових прав так, щоб держава змогла гарантувати абсолютну охорону прав власності. Якби вдалося знайти політичний консенсус, то доцільно об'єднати два реєстри: Державного земельного кадастру та Реєстр речових прав на нерухоме майно Мін'юсту. Пілотні електронні земельні торги з продажу прав оренди державних та комунальних сільгоспземель уже проявили себе, тому можна переходити до їхнього обов'язкового використання. Варто зменшити втручання державних органів в регулювання земельних відносин і одночасно підвищити відповідальність за неякісне або завідомо невідповідне реаліям погодження документації із землеустрою. Документація з землеустрою має бути розроблена та зберігатися обов'язково в електроному вигляді. Крім того, така інформація повинна бути публічною. Процедура погодження документації з землеустрою та процедура державної експертизи землевпорядної документації мають ознаки дублікації, їх можна об'єднати. Обов'язкова сертифікація інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів створює можливість корупційної складової і гальмує розвиток конкуренції в цій галузі, зокрема покращення якості та строків виконання послуги. Її можна було б спокійно відмінити та замінити або атестацією саморегулівної організації, або лише вимогами щодо освіти. Професійні кваліфікації інженер-землевпорядник та інженер-геодезист, а також оцінювач майна та фахівець з експертної грошової оцінки земельних ділянок можливо об'єднати, щоб скасувати окреме їхнє регулювання.

Зупинити тіньове використання с/г земель, особливо державних і комунальних. Для цього потрібно виконати комплексну інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, разом із наповненням Державного земельного кадастру.

Забезпечити дешеве фінансування розвитку сільського господарства в рамках державної допомоги (враховуючи покупку сільгоспземлі). Концепція дешевого кредитування сільгоспвиробників буде завжди справедливішою і доступнішою більш широкому колуохочих, ніж роздача грантів тільки деяким аграріям. Дійсно, державна політика повинна бути поступальною, логічно-послідовною і виваженою. Адже це питання національної, продовольчої безпеки країни. На сьогодні довіра, зокрема, фермерів до державних інституцій втрачена. Тому, важливим є відновлення довіри дрібних виробників сільськогосподарської продукції до держави. Небхідним вважаємо створення таких урівноважуючих важелів при придбанні землі сільськогосподарського призначення, як розробка і запровадження дієвих схем державної підтримки, прозорих, небюрократизованих програм пільгового кредитування протягом тривалого періоду.

Отже, я щиро вірю, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. Разом із цим, пропоную не забувати, що земля є не відновлюваним ресурсом, яка потребує особливого державного регулювання та чітких правових основ відповідальності.