Робота учасника №20 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

Склалось так, що будь-який новий закон сприймається громадянами України якщо не із супротивом, то із голосною критикою. А часто ще до прийняття закону відомі декілька варіантів, як його обійти. Причиною тому, на мою думку, є безсистемність у законотворенні та абсолютна недовіра до влади. Здається, що деякі закони виникають нізвідки, наприклад, за чиїмось замовленням. Громадяни скоріш повірять у підступність законотворців, ніж у необхідність законодавчого акту, адже недовіра формувалась десятиріччями і стала традицією.

Перше, з чим маємо визначитись, це стратегія розвитку АПК. Це має бути гігантський документ, але суть має вміститись в декілька зрозумілих усім тез, наприклад:
- Відповідальне агровиробництво (не смітити там, де заробляєш);
- Безпека продуктів харчування
- Сприяння міжнародній торгівлі продукцією АПК, в тому числі підтримка та просування України (української продукції) як бренду
- Підтримка переробників с/г продукції, що створюють додану вартість.
В такому випадку кожен наступний закон потрібно просіяти через таке «стратегічне» сито: чи наближає він нас до цілі?
Розуміти це повинні не лише законотворці, а й громадяни, виробники й усі інші зацікавлені особи. Для цього необхідна комунікація. Регулярна і відверта. (Мені здається політикам також необхідно працювати зі своїм брендом. Не конкретного політика, а взагалі брендом української політики) Розтлумачити: для чого цей конкретний закон, що він дасть, що робити, і що буде в разі порушення. Звітувати про нагальні питання, хвалити і рекламувати наслідки дієвих законів, визнавати і виправляти помилки. Цікаво, а чи взагалі прийнято серед політиків визнавати помилки?
Очевидно, що закон про обіг с/г земель необхідний, так як очевидна і його
неповноцінність. Він має бути доопрацьований, прийнята низка підзаконних актів, адже в такому вигляді він не сприятиме ні наповненню казни, ні агровиробництву, ні збагаченню населення. Сподіваюсь, вже зараз над цим працюють і заслухають всі зацікавлені сторони, а потім обґрунтують свої рішення широкому загалу. Наприклад, якщо вже зараз не почати працювати з населенням про питання купівлі земель іноземцями, то референдум годі й проводити. Те, що підступним китайцям дешевше забруднити наші родючі чорноземи своєю отруйною хімією арендуючи, а не купуючи землю, не очевидно. З іншого боку жоден іноземець і сам не буде купувати землі, якщо наша держава не гарантує право власності. Це перше, що має гарантувати держава, право власності і справедливий суд.

Наша країна не може бути успішною у всіх напрямках. АПК – базова галузь економіки України, 40% валютної виручки, 13% ВВП. Напевне, найперше, чим може допомогти держава для збереження такої ситуації – не заважати міжнародній торгівлі. А для покращення – просування українського бренду, формування у світі поняття, що продукція українських виробників якісна. А якщо глянути на стратегію і про споживачів згадати, то ще одне поняття, що українці – не «куштують» непотріб з усього світу, а заслуговують лише якісних і безпечних товарів. І мова не лише про продукти харчування, а й пестициди чи ветпрепарати тощо. Слід на державному рівні заборонити ввіз у країну потенційно небезпечних, несертифікованих засобів, а сертифікацію зробити прозорою та вчасною.
Українці потребують не лише якісних та безпечних товарів та продуктів, а й чистого повітря і води. Я щойно повернулась із відрядження з міста Гайсин і знаю, про що пишу.
Відповідальне виробництво – то не лише допомога лікарням на час пандемії або молоко за шкідливість (була вражена, але це не міф). Виробники мають перше подумати, що окрім продукції, отримають на виході і як це безпечно утилізувати. Держава має зобов'язати виробників бути відповідальними, контролювати, запропонувати варіанти, підтримати.
Проблема ще й в тому, що ми не довіряємо не лише політикам, а й контролюючим органам. Органи контрою мають бути забезпечені кваліфікованими кадрами із гідною
платнею.

Про підтримку. Про підтримку мають знати всі, кому вона має належить. Кошти
розподілятись прозоро та своєчасно. Кого на мою думку слід підтримати? Виробників органічної продукції. До речі, підтримати можна не лише фінансово. Не все на чому пишуть «органічне» насправді є таким. Перше, необхідно чітко визначити, що є органічним виробництвом, щоб це визначення збігалось із авторитетними міжнародними.
Сертифікувати органічну продукцію. Розтлумачити споживачам, в чому різниця між органічним виробництвом і всім іншим, надати вибір. Органічна продукція вартує дорожче. Організувати можливість і місце, де продавати продукцію.
Відшкодування вартості покупцям вітчизняної техніки – чудова, на мою думку, ініціатива.
Варто заглибитись в тему. Стимулювання продажу насіння вітчизняної селекції, племінних тварин, ветпрепаратів, пестицидів тощо (сертифікованих, звісно). Так, Україна безнадійно відстає в цьому плані, проте якщо не почати стимулювати розвиток зараз, точно не зрушимо з місця.
Підтримка також необхідна садівникам, виноградарям, тепличникам, переробникам.
Підтримка малих фермерів – закон про кооперацію.
Як можна підтримати усіх аграріїв? Через оподаткування. Податки мають платити всі.
Податки мають бути підйомними. Для агровиробників, якщо вже вони «годують» країну, можливе введення спеціального режиму оподаткування. Будь-яка державна підтримка – лише платникам податків.
Так складається, що від держави чекають підтримки не лише цільової. Здається, ми весь час гасимо пожежі, тобто маємо долати наслідки катастроф та надзвичайних подій. Зміни клімату, обмеженість ресурсів, збільшення населення неминучі, необхідно розробити програму розвитку з урахуванням цих очевидних факторів, грати на випередження.
Аграрії також мають це розуміти. Наприклад, тема із страхування урожаю в Україні зовсім не розкрита.

Розвиток сільських територій - неодмінна складова агрополітики. Мешканці сіл завжди виїздили до міст. Чому? – У пошуках високооплачуваної роботи та комфорту. ЗУ «Про децентралізацію», об'єднання територіальних громад нарешті дають можливість створити умови в селі. Селяни отримали джерела надходження коштів та можливість ними розпоряджатись на власний розсуд. Проте це не означає, що держава має самоусунутись і залишити селян із їх проблемами на самоті. Тут звісно теж потрібно грати на випередження, а саме починати з освіти. Мені незрозуміло, чому такі важливі речі як фінансова грамотність або ж основи здоров'я, енергоефективність та безвідходне господарювання не є базовими в школах. Але вже зараз можна надати консультативну підтримку ОТГ - економістів, юристів, фінансистів тощо. Агрономічна служба була б у нагоді. Я під час практики всього 5 днів жила в селі і за цей час зрозуміла, що доцільність використання добрив (фіолетове, таке, як батько розкидав) та погодні умови для обприскування картоплі для людини, що все життя обробляє присадибну ділянку – не очевидні речі. А скільки ще таких питань?

Та почати, звісно, необхідно з голови, тобто стратегії та комунікації.