Робота учасника №5 всеукраїнського конкурсу «Перспективний агрополітик України 2020»

1. Земельна реформа
Україна має одні з найкращих земельних фондів у Європі. Із загальної площі 60 млн. га 70,8% становлять сільськогосподарські угіддя з дуже родючими ґрунтами. Ефективне використання землі як одного із ключових ресурсів сприяє економічному розвитку та добробуту населення, стимулює інвестиції та зростання продуктивності праці в сільському господарстві та ряді інших галузей. Однак це зростання стримується через ряд проблем, які має подолати земельна реформа.
Земельна реформа як комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин і перехід до нового земельного устрою, була започаткована в Україні 30 років тому. За час проведення земельної реформи в Україні відбулася демонополізація державної форми власності на землю та почали активно розвиватися організаційно-
правові форми господарювання ринкового типу, які використовують власні та (або) орендовані угіддя, та поступово сформувався задовільний механізм орендного обігу землі.

Але до останнього часу повноцінний обіг частини земель сільськогосподарського призначення, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, був заблокований через існування мораторію на їхнє відчуження. В той же час прийняття Закону України No552-ІХ від 31.03.20, яким із 00.07.21 розблоковується ринок земель сільськогосподарського призначення, ще не можна
вважати завершенням земельної реформи.
Дійсно, зняття мораторію збільшує можливість зміни неефективних власників і користувачів земельних ділянок, сприяє консолідації земельних ділянок (паїв) загалом невеликого середнього розміру у інвестиційно-привабливі земельні масиви для ведення товарного виробництва та впливає на зростання інвестиційних можливостей агропідпрємств через запровадження кредитування на умовах іпотеки земель сільськогосподарського призначення.

Проте, залишаються невирішеними повністю або знаходяться на тому чи іншому етапі вирішення ряд проблем, без подолання яких в Україні не буде сформовано ефективний земельний устрій. До них зокрема відносяться:
1) відсутність прозорої інформації про кількість та якість земельних ресурсів;
2) існування земельного рейдерства;
3) відсутність дієвих механізмів фінансової підтримки фермерів на етапі купівлі орендованих земель;
4) високий рівень тінізації економіки та наявність сумнівних операцій щодо відчуження земельних ділянок;
5) відсутність дієвої системи фінансово-економічного регулювання раціонального землекористування (щодо охорони земель; збереження родючості ґрунтів, надмірної розораності, згортання меліорації, недотримання сівозмін);
6) відсутність реальної «земельної» децентралізації та не можливість громад повноцінно управляти землями в межах своєї території;
7) відсутність комплексного планування території сільських громад;
8) відсутність виваженої довгострокової політики та стратегії розвитку аграрного сектора України щодо створення сприятливого економічного середовища для розвитку перш за все дрібних і середніх сільгоспвиробників.

України є державою, орієнтованою на експорт сільськогосподарської продукції, при цьому очікується, що на фоні збільшення чисельності населення, особливо урбанізованого, обсяги торгівлі сільськогосподарською продукцією стабільно зростатимуть. Тому Україні вкрай важливо забезпечити створення довгостроково стабільних та сприятливих та умов для розвитку аграрної економіки. Такому
розвитку буде сприяти вирішення вказаних вище проблем земельної реформи, зокрема:
- по-перше, є необхідною довгострокова політика та стратегія стимулювання діяльності різних за розмірами форм господарювання: малі форми є більш мобільними і лабільними в разі настання кризи, сприяють диверсифікації виробництва (нішева та/або трудомістка продукція, в т.ч. органічна), зростанню зайнятості в сільській місцевості та розвитку сільських територій; середні – забезпечують внутрішній попит та частково експорт, а великі – є драйверами експорту. Відсутність такої політики, надія тільки на те, що «ринок сам все врегулює» щодо структури землекористування великих, середніх та малих підприємств призведе до соціально-економічних втрат. Ринок як регулятор є найбільш ефективним тільки в умовах досконалої конкуренції. В умовах недосконалої конкуренції, існування асиметричної інформації та можливостей лобіювання своїх інтересів в законодавстві, наявності більш потужних фінансових можливостей, великі форми господарювання очікувано монополізують своє становище на ринку землі.
При високій ймовірності виходу на ринок продажу землі з 01.07.2021 та з 01.01.2024 значної частки власників ділянок для товарного с-г. виробництва малі та середні форми господарювання (а це близько 23 % оброблюваних агропідприємствами угідь, або 4,6 млн га) можуть не витримати цінової конкуренції за землю з великими господарствами. Тому необхідна, як мінімум, виважена кредитна підтримка малих
та середніх господарств для викупу орендованих ними земель. За розрахунками, 1-1,2 млрд грн. буде вкрай недостатньо;
- по-друге, необхідне забезпечення публічності та відкритості кадастрових систем через розбудову національної інфраструктури геопросторових даних;
- по-третє, необхідне подолання земельного рейдерства та запровадження електронних земельних торгів;
- по-четверте, необхідно на законодавчому рівні запровадити відповідальність землевласників та землекористувачів за зменшення природної родючості землі. Земля – це практично єдина власність, із якою її власник не може поводитись як йому заманеться, тим більше, цього не має робити і користувач.
Основні показники родючості – вміст гумусу, наявність доступних азоту, фосфору та калію, рівень гідролітичної кислотності тощо. Перед продажом земельної ділянки чи перед укладанням договору оренди або емфітевзису ці показники мають бути ретельно зафіксовані. Враховуючи об'єктивність постійного погіршення якості ґрунтів внаслідок їх використання людством, вважаємо, що повністю покладати відповідальність за це на власника чи орендаря не коректно, відтак, необхідно визначити певний норматив деградації ґрунту, перевищення якого і буде підставою для відповідальності. Якщо через певний час – по завершенню договору, чи періодично, але не рідше, ніж раз в 5 років – виявиться, що рівень гумусу та інші показники родючості на використовуваній площі перевищують норматив деградації, користувач (власник, або, якщо земля передана в оренду, то орендар) має понести відповідальність. Витратний метод визначення майнової відповідальності передбачає встановлення витрат, які необхідні для здійснення заходів щодо відновлення природної родючості, а при значному зменшенні родючості (що визначається нормативними актами), нанесеному землі «дбайливим» господарюванням, може бути використана стаття 148 ЗКУ. Зауважимо, що встановлення відповідальності задовольнить інтереси власників землі та підвищить з їх боку рівень довіри до орендарів та сприятиме стійкості їх землекористування;
- по-п'яте, необхідне повернення органам місцевого самоврядування повноважень щодо управління землями місцевих громад за межами населених пунктів, якого вони були позбавлені з 01.01.2002, що розширить повноваження і можливості громад з розвитку бізнесу для збільшення податкових надходжень.
В результаті у сільському господарстві за допомогою реформованого, більш гнучкого ринку земель сільськогосподарського призначення, будуть розвиватись життєздатні та багатопрофільні господарюючі структури. Сільські господарства різних розмірів і напрямків сприятимуть ефективному виробництву сільськогосподарської продукції; спеціалізація і диверсифікація виробництва забезпечуватимуть життєздатність різних типів сільських господарств.

2. Регуляторна політика
Регуляторна політика має бути спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. З цією метою необхідно щоби кожен регуляторний акт, який формує чи впливає на доходи/витрати агробізнесу та сільських територій мав публічне та відкрите економічне обґрунтування з методикою та повними розрахунками прогнозів (очевидно крім тих, що становлять державну таємницю).

3. Міжнародна торгівля
Цей пріоритетний напрямок спрямований на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств за допомогою лібералізації торгівлі, скорочення трансакційних витрат, спрощення процедур торгівлі та сприяння експорту. Конкурентоспроможність на міжнародних ринках може бути забезпечена: стимулюванням просування продукції (логістика, промоційні заходи);
укрупненням маркетингової діяльності виробників за рахунок розбудови с.-г. кооперації, особливо для малих та середніх господарств.; забезпечення адаптації до кон'юнктурних коливань.

4. Державна підтримка
Як показує досвід розвинених країн, державна підтримка агросектору має виражатися не тільки в безпосередньому наданню бюджетних коштів агробізнесу чи в зменшенні податкового навантаження на нього, а й в стимулюванні інноваційної діяльності. Для агросектору України є вкрай актуальним стимулювання інноваційної діяльності на основі розробок саме вітчизняних винахідників. Повний перехід на використання іноземної техніки і технологій не спрятиме продовольчій та економічній безпеці України. Державна підтримка сучасної та перспективної науково-інноваційної діяльності аграрних університетів буде виступати основою розвитку вітчизняного сільського господарства та сільських територій.

5. Розвиток сільських територій
Більш ніж 20 років перетворень у сільському господарстві не призвели до покращення добробуту, на яке очікували мешканці сільської місцевості. Сьогодні сільські території перебувають у складних умовах: розповсюджені безробіття та бідність, фізична та соціальна інфраструктури (системи соціального забезпечення, охорона здоров'я, культура, дитячі садки, школи тощо) перебувають у поганому стані, кадрові ресурси (рівень освіти тощо) не розвиваються належним чином, а також продовжує погіршуватись ситуація із природними ресурсами та навколишнім середовищем.

Завершення глибокої, довгострокової і збалансованої реформи, спрямованої на збільшення сільськогосподарської конкурентоспроможності і розвиток сільських територій дозволить розкрити потенціал сільського господарства і агробізнесу України. Розвиток сільських територій повинен забезпечуватися фінансово та організаційно спроможними ОТГ, які на своїй території сприяють функціонуванню прозорого та конкурентного бізнесу, що сплачує податки у місцеві бюджети та забезпечує створення робочих місць.