Що таке прийняття ефективних управлінських рішень

Прийняття ефективних рішень — це основне завдання управлінця, незалежно від сфери діяльності. Хороший менеджер повинен вміти оперативно зробити правильний вибір, який піде на користь компанії. І робити це досить часто, адже рішення стосуються всіх чотирьох основних аспектів управління: планування, організацію, мотивацію і контроль.

Як такого універсального, єдиного підходу не існує. Вибирати спосіб потрібно виходячи з ситуації, що склалася, та враховуючи доступні ресурси та інші важливі моменти. Умовно всі методи можна розділити на дві категорії: експертні та загальнодоступні. До першої групи належать:

• Мозковий штурм. Полягає в колективному обміні ідеями та варіантами вирішення проблеми;
• Організація комісії. Запрошуються експерти в сферах, які стосуються питання, і формують ідеї шляхом дискусії;
• Метод Делфі. Збір необхідної інформації за допомогою заздалегідь підготовлених опитувальників. Часто проводиться в кілька турів;
• Складання сценаріїв. Кожен експерт розписує своє бачення проблеми і пропонує свій сценарій розвитку ситуації;
• Метод суду. У кожного рішення є свої «обвинувачі» і свій «захист». Таким чином можна в короткі терміни визначити всі «за» і «проти».

Загальнодоступні підходи не вимагають участі експертів. Досить просто зібрати тих, хто має відношення до теми обговорення. Найпоширенішими методами є:

• Теорія ігор. Цей спосіб не має наявних чітких цілей і завдань. Дії здійснюються одноразово для конкретного випадку;
• Метод спроб та помилок. В основному застосовується тоді, коли схвалити рішення потрібно в найкоротші терміни;
• Метод декомпозиції. Добре підходить для об'ємних, важких завдань. Їх розбивають на декілька більш дрібних і сортують за важливістю.

Деякі з цих методів обгрунтовані економічними факторами і є науковими. Інші ж більш інтуїтивні і припускають наявність у менеджера досвіду, лідерських якостей і рішучості. Однак всі вони досить ефективні, якщо їх правильно співставити зі сформованою ситуацією.

На перший погляд може здатися, що прийняти рішення не так вже й складно. Але насправді, перед тим як взяти на себе відповідальність, менеджер повинен пройти цілих 9 етапів:

1. Збір повної інформації про проблему. Крім того, що вона повинна бути повною, її потрібно ще й перевірити, якщо звичайно вона надходить не з абсолютно надійних джерел.
2. Постановка цілей і розстановка пріоритетів між ними. Тільки після цього управлінець зможе зрозуміти, скільки ресурсів знадобиться, кого необхідно задіяти і т.д.
3. Вибір системи оцінювання. Це потрібно для адекватної оцінки виконуваних робіт.
4. Прогнозування ситуації. Менеджер зобов'язаний якомога точніше зрозуміти, як саме будуть розвиватися події. Про всяк випадок передбачаються альтернативні варіанти.
5. Відбір ідей. Спочатку відсіваються завідомо провальні, потім сумнівні, в результаті повинні залишитися лише ті, які мають хороші шанси на успіх.
6. Розробка сценаріїв розвитку ситуації. Те, про що ми вже згадували вище. Цей метод передбачає збір експертної групи, де кожен з учасників пропонує свій варіант.
7. Складання плану дій.
8. Контроль за реалізацією плану.
9. Аналіз результатів.

Це загальний вигляд схеми прийняття рішень, на практиці ж він може видозмінюватися, не в останню чергу завдяки стилю управління менеджера. Він може бути, як врівноваженим, так і ризикованим, імпульсивним або надто обережним. На цьому зупинятися не будемо, про стилі управління ми вже розповідали в нашій статті «Що лежить в основі управління персоналом».

Люди є рушійною силою будь-якої компанії. У співробітників, не відповідальних безпосередньо за управління, також є свої ідеї та бачення ситуації. Іноді вони навіть більш свіжі та інноваційні. Тому залучати їх до прийняття рішень може бути дуже корисно.

В першу чергу підвищується продуктивність. Це відбувається через те, що люди відчувають свою важливість і починають більше викладатися. Крім своїх цілей їх починають цікавити цілі компанії. Також це спричинить поліпшення атмосфери всередині колективу, адже прірву між зонами відповідальності управлінців і співробітників скоротиться. Такий підхід буде максимально доречний в невеликих компаніях, тому як персонал стане більш універсальним.

Не всі підприємства можуть дозволити собі величезний штаб співробітників. Тому задіяти когось в новому амплуа — вірний крок до економії. До того ж, при правильному підході, можна створити дійсно згуртовану команду, яка постійно генерує нові ідеї для прийняття важливих рішень для компанії.

Однак є у такого методу взаємодії і свої недоліки. Полягають вони в наступному:

• Ризик витоку даних. Ефективне залучення співробітників до управління, без надання їм вихідних даних - неможливо. Але чим більше людей мають до них доступ - тим вище ризик витоку;
• Порушення принципів традиційного управління. Розмиття рамок між менеджерами і підлеглими дійсно може принести чимало користі, але це лише одна сторона монети. Не варто забувати, що у компанії все ж повинна бути структура, в якій є ті, хто керують, і ті, хто виконують поставлене роботу. Саме тому, залучати персонал до прийняття рішень потрібно в міру, дотримуючись певних меж.

Даний підхід до управління та прийняття рішень зараз стає все популярнішим. Особливо це стосується невеликих компаній, де кожен співробітник постає в ролі «універсального бійця». У великих же підприємствах його використання може закінчиться витоком конфіденційних даних, тому там переважно дотримуються суворої моделі управління. Більш детальну інформацію про сучасні структури компаній ви зможете отримати з нашої статті «Найбільш поширені організаційні структури компаній».

У розрізі діяльності компанії, ефективність рішення управлінця — це підсумкові показники виробництва, роботи і прибутковості. Всього існує понад 60 критеріїв, за якими оцінюють правильність такого вибору. Головними з їх числа є: рентабельність, фінансовий оборот, віддача фонду і його ємність, окупність інвестицій і показники праці.

Більш дрібні рішення, які не стосуються життя компанії в глобальному плані, часто оцінюють відштовхуючись від співвідношення витрат на реалізацію з підсумковими результатами. Також, для аналізу ефективності рішення можуть застосовувати такі методики:

• Порівняння. Грубо кажучи, порівнюють те, як було, з тим, що мають в результаті;
• Елімінування. Враховують вплив одного фактору на загальні показники компанії. Тобто, оцінюють локальні дії менеджера через призму глобального стану підприємства;
• Функціонально-вартісний аналіз. Найчастіше застосовується в компаніях, які виробляють якусь продукцію;
• Економіко-математичний підхід. Дослідження, основна мета якого - визначити сумісність прийнятого рішення з поточним станом ринку.

Прийняття управлінських рішень — це трудоємний процес, що вимагає від менеджера не тільки теоретичних знань, але і прояви лідерських якостей. Саме тому в навчальній програмі «Агрокебети» для даного навику відведена окрема дисципліна. Після отримання диплому в сфері аграрного бізнесу, ви зможете як відкрити власну справу, так і стати провідним менеджером у великому агрохолдингу.