«Агрокебети» провели
Тиждень аргентинських агротехнологій в Україні

За останні 25 років Аргентина збільшила виробництво зернових на 240%, збільшивши при цьому площу під посівами на 94,5%. Щорічні врожаї складають близько 140 мільйонів тон, і ця галузь забезпечує до 70% усього експорту. Це дорівнює $38 мільярдам на рік.

Базис зростання – технології, збором, розробкою та впровадженням яких країна на державному рівні почала займатись з 80-их років ХХ століття. Найяскравіший приклад – no-till, або нульова обробка ґрунту, яка покращує ситуацію з накопиченням води для с/г культур. Використання технології з моменту її впровадження розвивалось: розпочавшись вперше у 1977 році, вже у 2015 93% земель обробляється саме так.

Ще одна впроваджена технологія – виробництво біодизеля. Понад 35 заводів по всій Аргентині виробляють 2,1 млн тонн на рік (можуть – 4,5 млн тонн/рік). Частина направляється на внутрішній ринок, частина – продається на зовнішньому.

В Аргентині поставили перед собою завдання – спробувати щорічно виробляти на 3% більше агропродукції, оскільки до 2050 року населення Землі перевищуватиме 11 мільярдів осіб (зараз – менше 7 мільярдів). Єдиний спосіб підвищення ефективності – технології: штучний інтелект та робототехніка.

Країна обіймає третє місце в світі (після Німеччини та США) з використання обладнання для точного землеробства. В Аргентині працює 13 заводів, які виробляють трактори різних розмірів, типів, рівня потужності, типів гідравлічних систем та систем дистанційного контролю. Також працюють 3 заводи з виробництва комбайнів.

Виробляються також жатки; розроблено унікальну технологію кукурудзяних жаток, які збирають врожай незалежно від міжряддя та напрямку збору.

У 80-их роках ХХ століття основними культурами були пшениця та кукурудза. За 20-25 років головною у виробництві стала соя, яка витіснила пшеницю, а відсоток кукурудзи майже не змінився.

Один з найважливіших інструментів, які використовуються в Аргентині, це прямий посів із активною сівозміною.

Технологія прямого посіву, яка впроваджена на державному рівні, використовується на 90% усієї землі сільськогосподарського призначення.

Потужності зберігання в Аргентині складають 120-130 мільйонів тонн. Тобто, весь річний урожай може зберігатись у країні.

Система зберігання має три елементи. Перший - силосні центри та зернові мішки на фермах, другий - 4200 високотехнологічних стаціонарних центрів зберігання, третій - близько чверті зберігається у елементах логістичного ланцюга, зазвичай, у портах.

Система зберігання у зернових мішках народилась в Аргентині, була розроблена та покращена в Аргентині, а зараз експортується як технологія по всьому світі. Наприкінці 90-х років ХХ століття в мішках зберігалось близько 2 млн тонн щорічно, зараз - 50 млн тонн.

Перевезення зерна забезпечується водним транспортом (2%), залізничним (16%) та автомобільним (82%). Такі відсотки пов'язані із середньою відстанню до портів - близько 250-300 кілометрів. Хоча зараз активно змінюється система - адже водні чи залізничні перевезення дешевше.

Поголів'я великої рогатої худоби в Аргентині налічує 54 мільйонів голів при населенні країни 45 мільйонів осіб.

Аргентина лідирує у споживанні м'яса на одну людину - близько 120 кг на рік. Останнім часом у споживанні збільшується частка м'яса птиці, і зменшується - доля яловичини.

Враховуючи розвиток тваринництва та зменшення споживання, зростає експорт яловичини. Основний клієнт - Китай.

У Аргентині розроблено технологію вирощування тварин із масою тіла понад 450 кг.

Основна частина території країни називається "пампа": саме там зосереджені основні посіви сільськогосподарських культур та 50% поголів'я ВРХ.

Після того, як соя почала захоплювати лідерство у с/г секторі, власники ВРХ почали шукати технології конкурування із культурою, щоб не втратити свої землі. Це сприяло появі низки рішень та винаходів, які за 30 років дозволяють лідирувати на світовому ринку м'яса.